Ікар-64: харківський клон Spectrum із колекції музею

«**** IKAR-64 ****»: машина з Харкова

У попередньому матеріалі ми пояснили, чому за залізною завісою Spectrum відтворювали власноруч. Тепер — конкретний приклад із нашої колекції: харківський Ікар-64. Ця машина навіть віталася характерно: одразу після ввімкнення на екрані спалахувало «**** IKAR-64 ****».

Ікар-64 випустили 1991 року в Харкові на підприємстві «Хартрон» (НВО «Електроприлад»). Головна теза цього тексту проста: Ікар — наочний приклад того, про що ми говорили абстрактно. Без фірмового чипа ULA, зібраний на кількох десятках звичайних мікросхем, він показує, як світову платформу відтворювали власними силами на конкретному заводі в конкретному місті.

SnC Museum · museum-own · Instagram @sncmuseum

Що це за машина

Ікар-64 — клон, сумісний із 48-КБ ZX Spectrum, але з власними рисами. За даними довідників, він мав 64 КБ ОЗП, розширену клавіатуру з кирилицею, кнопку NMI та порти для джойстиків (двох у стандарті Sinclair і Kempston), а відео виводив через SRGB, а не через антенний вхід телевізора, як оригінал.

Ззовні це чорний клиноподібний корпус із вентиляційними прорізами й плоскою мембранною клавіатурою на 50 клавіш зі світло-блакитними клавішами та кольоровими написами BASIC — саме таким його видно на фото з нашої колекції. Корпус металевий, що для саморобних і дрібносерійних машин було радше винятком.

Розсип замість ULA

Найголовніша інженерна риса Ікара — те, чого в ньому немає. У ньому немає замовного чипа ULA, який у британському Spectrum брав на себе відео, звук і ввід-вивід (докладно — у розборі архітектури). Замість нього — «розсип»: близько 48 звичайних логічних мікросхем, що разом відтворюють функції ULA.

Саме тому Ікар — ідеальний навчальний експонат. На його платі видно те, що в оригіналі сховане в одному кристалі: логіка розкладена на десятки окремих корпусів, які можна показати й пояснити. Ціна такого підходу — більша плата, складніше налагодження й дрібні часові відмінності від оригіналу; винагорода — те, що машину можна було зібрати з доступної елементної бази, без жодного фірмового чипа з Британії.

Спадковість схеми. Ікар — це та сама історія, що й уся серія про клони, тільки в металі: британський інженер згорнув логіку в один чип заради дешевизни на конвеєрі, а харківський — розгорнув її назад у десятки мікросхем заради того, щоб машину взагалі можна було зробити тут.

Ікар серед українських машин

Ікар не був самотнім. У нашій колекції він стоїть поряд із двома іншими українськими клонами, і разом вони складають маленьку карту країни. Robik зібрали в Черкасах на НВО «Ротор» — це наймасовіша з трьох машин: її випускали з 1989 року, і, за даними джерел, виготовили понад 73 тисячі штук. Орель БК-08 походить із Дніпра, з машинобудівного заводу: клон на TTL-логіці з 64 КБ ОЗП і розширеною клавіатурою, теж кінця 1980-х.

Три машини — Харків, Черкаси, Дніпро — це три різні заводи, три різні конструкції й три різні історії. Саме тому ми розглядаємо їх окремо, а не як варіанти однієї: сплутати їх легко, а різняться вони суттєво.

Що перевіряємо. Українські клони погано задокументовані в публічних джерелах: дати, тиражі й деталі окремих машин різняться від довідника до довідника. Тому частину відомостей ми подаємо як провізорні (звідси confidence: medium), а першоджерелом для нашого примірника Ікара лишається сам експонат і документація музею. Маєте схеми, фото плат чи заводські папери — напишіть нам, ми уточнимо матеріал.

Ікар у колекції музею

Ікар-64 зберігається в колекції музею — саме звідти фотографія вгорі (це власний знімок, а не запозичене зображення). У постійній експозиції машина наразі фізично не виставлена, але вона задокументована в каталозі клонів поряд з іншими європейськими та українськими машинами — від чехословацьких Didaktik до дніпровського Орля.

Для українського музею історії комп’ютерів такі експонати — не екзотика, а власне серцевина розповіді: саме на них видно, як глобальна платформа ставала місцевою. Далі в блоці — про інфраструктуру, що це живила: радіоринок і культуру самозбірки.